1. Диспутуючи національне походження: звязки з стародавньою Руссю.

На сучасний момент не існує узгодженої думки про те, ким насправді була руські [мешканці Русі]. Мовна політика та русоцентризм часто проводили до висновку, що руські - просто середньовікові росіяни. Царські та радянські історики так часто використовували ідею спільного слов"янського походження з "стародавньої руської нації" з метою відкинути навіть можливість українцям (та білорусам) мати будь-яку відмінну ідентифікацію.
Українські історики, з іншого боку, прагнуть довести, що росіяни та українці, чи, щонайменше їхні пращури, завди йшли різними шляхами розвитку. Існує два українських погляди: Русь була лише слабким конгломератом народів; та протилежна - Русь була ранньою українською державою - Україна-Русь, з якої пізніше відгалузилась російська нація.

Можливо також допустити, що всі східні слов"яни походять з Русі, а їхні фундаментальні відмінності виникли після правління князя Ігора. В такому випадку факт спільного самовизначення [руський] зовсім не значить, що українці та білоруси - просто "росіяни" сьогодні. "Руські" були попередниками встх трьох народів в час, коли спільне самовизначення було зовсім слабким, а сучасні "нації" - просто не існували.

Чому це має таке значення? Росіяни досі носяться з ідеєю про стародавню руську/російську націю та мають велику проблему з пристосуванням не лише до ідей про незалежну українську державу, але й до ідеї про незалежне походження українців, як народу.
Українських істориків часто заносить в протилежний бік: вони або заявляють, що Русь була українською державою, та відкидають традиційну російську теорію про їхнє походження; або вони переписують історію Русі, як історичний конфлікт поміж трьома цілком сформованими націями східних слов"ян. Перша з названих теорій не в змозі дати пояснення тому, чому українці взагалі почали незалежний розвиток; остання - не може роз"яснити довгу історію партнерства та співробітництва з Росією. Висловлюючись простіше, походження багатьох суперечок залежить від того, як ми розглядаємо минуле. Тому ми починаємо нашу історію з Русі, та розслідуємо походження української нації та українського самовизначення.

1.1 Теорії спільності.

Ще "Повість Временних Літ" здається підтверджує погляд істориків про єдиний руський народ. Твір звертається до Русі, як до єдиного цілого (хоча існує також згадка про подорож з Новгороду на півночі до Русі на півдні [1]. Таке спільне ім"я згадується починаючи з 860 р. в хроніках та документах, див. наприклад [2]. Битви руських проти спільних ворогів (напр., половців) вказують на лінію розділу поміж "нами" та "ними", яка лежала поза межами Русі. Незважаючи на часті битви в самій Русі, причиною яких було бажання володіти всією країною, ідея єдиної Русі, як спільного спадку залишалась сильною [3]. Головна водна артерія Русі - Дніпро, " ... була здатна об"єднати різноманітні слов"янські племена в єдину країну" [4]. Така думка, пдісилює ідею спільності, шляхом визначення руських, як єдиної нації, що знала придніпровські землі краще, ніж сторонні.

Прийняття християнства було важливим об"єднуючим фактором через більш монолітну офійійну ідеологію, яка допомогала забезпечити правління принца. Русь стала більш об"єднаною після хрещення, а християнство широко поширилось по всій країні [5]. Нова релігія створила новий стиль публічних місць.
Церковна архітектура по всій Русі повторювала київську, яка, в свою чергу, була основана на Константинопольських зразках. Існує спільність поміж іллюстраціями Святої Софії в Новгороді, Дмітрієвської церкви у Владимирі та церкві святих Бориса та Гліба в Чернігові. В усих нових церквах використовувалась спільна літургія. До 13-го віку спрощені християнські канони святих та апостолів змінили велику кількість різноманітнітних богів до-християнської ери [6]. Ікони та мозаїка демонструють спільність місцевих стилів запозичених з Візантії, з новгородським стилем, який наслідує київський. Суперечки щоди походження ікон 12-го століття Annunciation of Ustiug та Angel with the golden Hair щонайменше вказують на широке розповсюдження спільного стилю.

[7]. Захисники ідеї відносно об"єднаної Русі стверджують, що мешканці Русі спілкувалися спільною мовою [8]. Письмові пам"ятки не дають достатньої інформації на вказаний предмет, однак торгові та військові зв"язки та факти відвідання суперничаючими принцами судів та асамблей не користуючись перекладачами може вважатися доказом про існування спільної мови. Стверджується також про широке поширення книг "... від Галичі до Суздаля" [9]. Хроніки також відражають ідею культурної спільності Русі.

"Літературна мова була дещо відірваною від звичайної, однак таке трапляється з усими мовами" [10]. Літургійною мовою була церковнослов"янська мова. Зважаючи на те, що вона "була близькою до літературної мови Русі" [11], культура Русі була не виключно місцевою, а мала багато спільного з навколишніх слов"янських країн, такими як Болгарія та Моравія. Однак, коли спільна мова на рівні еліти цілком допустима, такими ж допустимими мають бути відмінності вnмісцевих діалектах.

Русь також мала систему спільних законів відоих під назвою "Руська Правда". Однак, не досить розвинена адміністративна структура Русі, не давала змоги впровадити ті закони: Русь була менш розвинена , ніж Св"ята Римська імперія чи Carolingian на заході.

Таким чином, Русь мала основну атрибутику етнічної спільності - спільне ім"я, спільних ворогів, відчуття територіальної єдності та елементи спільної культури. Тяжко однак сказати, як сильно були поширені ці елементи не в еліті, а в нижчих прошарках. Русь - не була сучасною "нацією", однак вона не була й такою не схожою на "Англійську" чи "Французську" нації 12-го століття [12]. Так само як Angles та Sacson (англійці та саксонці) чи Aquatinians та Burgundians (аквантійці та бургундці), частини Русі змагалися поміж собою та утворювали випадкові союзи з зовнішніми силами.

Література

1. O.P. Motsia, "Kyivs'ka Rus': resul'taty ta perspectuvy doslidzhen", Ukrainsky istorychnyi zhurnal, 4 (1996) pp. 41-49, at p.41.
2. Petro Tolochko, Kyivs'ka Rus', Kiev: Abrys, 1996), p. 248.
3. Petro Tolochko, Litopysy Kyivs'koi Rusi (Kiev: Eurobusiness Academy, 1994), pp.35-39.
4. Pierre Bregy and Prince Serge Obolensky, The Ukraine - A Russian Land(London: Selwyn & Blount, 1940), p. 33.
5. Igor Sevcenko, 'Byzantine Elements in Early Ukrainian Culture", in his Byzantium and the Slavs in Letters and Culture (Cambridge, Mass.: Harvard Ukrainian Research Institute, 1991),pp. 163-172.
6. Petro Tolochko, Volodymyr Sviatyi. Yaroslav Mudyi (Kiev: ArtEk, 1996), pp. 76-122; Kyivs'ka Rus', pp. 257-303.
7. Dmytro Stepovyk, Istoriia Ukrains'koi Ikony X-XX stolitt' (Kiev: Lybid', 1996), p. 161, classifiaes Annunciation as 'Kiev School'.
8. For a discussion of this question, see Horace G. Lunt, The Language of Rus' in The Eleven Century: Some Observations about Facts and Theories', Harvard Ukrainian Studies, 12-13 (1988-1989) pp. 298.
9. Author's interview with Petro Tolochko, 24 June 1997.
10. Tolochko, Kyivs'ka Rus', p.250.
11. Author's interview with Petro Tolochko, 24 June 1997.
12. See Anthony D. Smith, The Ethnic Origin of Nations (Oxford: Basil Blackwell, 1986), on 'pre-modern' identities.