До вузлового каталогу

В 1989 р. останній радянський перепис населення давав такі цифри: В Україні 37.4 млн етнічних українців та 11.4 млн етнічних росіян при загальній кількості населення 51.4 млн осіб

[51.4-(37.4+11.4)=2.6 млн осіб інших національностей проживало тоді в Україні, прим. перекладача]

Радянські цифри, однак, не давали змоги показати повноту картини в термінах мовної та етнічної ідентификації, особливо в "нових" регіонах на південному сході [1]. Опитування з часу незалежності України продовжували радянську практику звертання до етнічності, яка породжувала автоматичну відповідь. В грудні 1997 р. було проведено комплексне опитування, де вимагалися дати відповіді на визначені запитання.

69% (73% в 1989р.) досі визначалися як українці,
20% (22% в 1989р.) - як росіяни.
6% визначилось одночасно українцями та росіянами.

В тому ж опитуванні респондентів опитали знову, з дещо іншими запитанням:

Лише українці - 56%;
Лише росіяни - 11%;
Українці та росіяни одночасно - 27%
включаючи

  • більше українець, ніж росіянин - 7%
  • однаково українець та росіянин - 14%
  • більше росіянин, ніж українець - - 5%

Більш ніж четверта частина населення розглядала себе, як осіб з розділеною ідентифікацією. Такі "україно-росіяни" концентрувалися в міських центрах південно-східної України, де вони часто складали найбільшу групу: 51% в Донбасі, 43% в Харкові, Дніпропетровську та Запоріжжі. В місцях з високою кількістю сільського населення "україно-росіян" було дещо менше, однак порівну з чисто українцями (38% тих та інших та 12% росіян). Лише в Криму чистих росіян (55%) було більше ніж українців (10%) та "україно-росіян" (21%) разом взятих [2].

Ідея нечіткості етнічного кордону була висловлена ще В"ячеславом Липинським (Viacheslav Lypynskyi) в 20-х роках минулого століття:
"Немає нічого більш абсурдного ніж вираз "чистокровний українець" для порівняння з іншими народами. "Нечистокровність" - ... не існує більш комічного чи національно небезпечного ніж монополізація такого неіснуючого "чистокровного українця" якимись окремими групами з українського народу - такого різноманітного за походженням" [3].

Мовні кордони також тяжко провести. Незважаючи на сильний мовний вплив України на Росію в 18-му віці (та, з обмеженним продовженням, до Гоголя), починаючи з того часу рух був односторонній - в зворотному напрямку. Це стосувалося як мови, так і змісту. Опитування 1997 р. просило визначити мову спілкування [4]:

70% "україно-росіян" та 20% тих хто ідентифікував себе як українець назвали такою російську мову, тоді як лише 3.5% тих хто самовизначився як росіяни вказали українську. Результатом є те, що кількість україномовних та російськомовних громадян України - практично рівна:

41% - україномовних;
44% - російськомовних;
14% - одночасно користуються обома мовами. [5]

Іншими словами, лише меншість, близько 21 млн осіб, є дійсно україномовними українцями, а помітна більшість міських мешканців - російськомовні.

Функціональна двомовність дуже поширена. Люди можуть переходити з російської на українську в залежності від контексту та аудиторії. Вони можуть навіть використовувати обидві мови в одному реченні; мовним кордонам далеко до чіткості. Суміш української та російської мов, знана як суржик (surzhyk), широко розповсюджена, однак не існує такої речі як стандардна суміш з чіткими правилами та граматикою.

Україні дійсно потрібен новий перепис населення. Більш точно, їй потрібен новий перепис , який буде задавати правильні запитання, хоча на час написання [даної книги] здається, що запланований перепис 2000 чи 2001 року не буде в змозі зробити це та зробить політично актуальними питанням дійсного розміру різноманітних етнічних те мовних груп.

1. In fact practice of ascriptive but chosen nationality (teenagers could choose their own passport nationality on gaining maturity) may have increse regional division. In mixed families of western Ukraine, 'Ukrainian' was the more likely choice, 'Russian' in eastern Ukraine ('Soviet' was not an option), but with some overall bias to the titular nationality perhaps stronger in central Ukraine.
2. Pogrebinskii (ed.) Politicheskiie nastroeniia nakanune vyborov, p. 211, Rapawy, Ethnic Reidentificatin in Ukraine, p.16, reports a lower figure of 15.8% 'Ukraine-Russian', from a 1995 survay.
3. Lypyns'kyi, Lysty do brativ chliborobiv, p. 425.
4. Interwiewees were offere a choice of Ukrainian and Russian questionaries by bilingual interviewers.
5. Pogrebinskii (ed.) Politicheskiie nastroeniia nakanune vyborov, pp. 17-18 and 194-195.