|
|
|
||
|
До вузлового каталогу
|
Попередній розділ Наступний розділ 1.2. Теорії відмінностей.. Відносна спільність заперечується багатьма українськими та білоруськими істориками для яких Русь була "спілкою монархів", слабкою колекцією войовничих земель чи, найбільше, федерацією. . Можливо також допустити, що всі східні слов"яни походять з Русі, а їхні фундаментальні відмінності виникли після правління князя Ігора. В такому випадку факт спільного самовизначення [руський] зовсім не значить, що українці та білоруси - просто "росіяни" сьогодні. "Руські" були попередниками встх трьох народів в час, коли спільне самовизначення було зовсім слабким, а сучасні "нації" - просто не існували. Костомаров, наприклад, розрізняє шість різних народів в межах Русі. Крім того, назва Русь мала широке та вузьке значення, де широке - звернення до східних слов"ян взагалі, а вузьке - звернення до мешканців київських, чернігівських та переяславських земель. Візантійський імператор Constantine VII Porphyrogenitus звертається в схожій манері до "зовнішньої" та "внутрішньої" Русі. Арабський письменник дев"ятого століття Al-Jayhanni виділяє три групи в Русі: Kivaii (вважається Києвом), Slavii (Новгород), Artanii чи Arta (можливо Тмутаракань на чорноморському побережжі) [1]. Костомаров наголошує також на факторах, які об"єднали такі несхожі народи (чудовий результат одруження південної любові до свободи з північним бажанням до побудови держави на основі автократії), однак інші українські історики розглядають такі підгрупи, як постійно воюючі. Увагою користується факт спустошення Києва Андрієм Боголюбським в 1169 р. який вважається показником конфлікту пвніч - південь [2]. Інші, однак вважають, що такі походи були характерними для даної епохи. Так, наприклад, князь Рюрик Ростиславович та чернігвські князі спустошили київський монастирський комплекс на Печерську в 1203 р. Петро Толочко вказує також на збирання армії Боголюбського з усих частин Русі, так що його похід не може вважатися доказом походу одної частини Русі на іншу [3]. Довге протистояння поміж київськими та чернігівськими князями було таким же смертельним, як і протистояння поміж північчю та півднем. Білоруські історики також деконструюють історію єдиної Русі. "Назва - Київська Русь - не зустрічається в хроніках. Потім, така "держава", скроєна з різних частин та недовгтривала, була об"єднана [виключно] військовою силою" [4]. Русь була "слабкою спілкою земель, які досягли такої форми союзу лише в час поміж правліннями Володимира Валикого та Ярослава Мудрого" [5]. Ідея про Русь, як конфедерацію міст-держав з монархами з обмеженими правами та балансом сили поміж вічем та дружиною почала з"являтись навіть в пізній радянський період, наприклад у Igor' Froianov [6]. Для українських істориків, таких як Володимир Антонович, Михайло Грушевський, та їхнього послідовника, сучасного історика Ярослава Дашкевича, відмінність поміж містами-державами була спричинена не стільки географічно чи місцевими династіями, скільки етнічно. Грушевський датує виникнення антської племінної федерації четвертим віком, інші - навіть Бронзовим віком. Дехто допускає, що відносно об"єднані східнослов"янські маси існували до сьомого століття, коли вони розділилися на ранні українські племена (Поляни, Волиняни), та на їхні білоруські (кривичі та Дреговляни) і російські (Вятичі та Slovenians [можливо має бути Severians - Северяни, V.T.]) еквіваленти. Більш того, "російська" група змішалася з фінсько-угорськими елементами, а білоруська з місцвими балтськими та збільшили початкові відмінності поміж названими групами, тоді як українці зазнали сильного іранського та уралсько-алтайського впливу. Деякі українці говорять, що росіяни взагалі не слов"яни, а суміш фінських та монгольських елементів. Володимир та Суздаль, таким чином, трактуються, як кордони Русі де відбувалося злиття різних етнічностей, включаючи болгар та волзьких татарів. В той час коли на півдні давно знали та користовувалися хліборобством та навіть промисловим виробництвом, життя на півночі було варварське, кочове та коротке. Заявляється, що північний схід був практично не населений, чи, щонайменше, він був за межами цивілізації. Хроніки вікінгів, наприклад, постійно звертаються до Києва - "найвідомішого в усій Русі", Полоцька, Новгорода, Пермі та Смоленська. Ця область відома колективно як "Велика Швеція" чи "Світ Богів", та протиставляється до "Світу Людей". Однак, як і Птолемей, вікінги вважали, що світ закінчується за річкою Дон, а північний схід був за межами світу який вони знали [7]. Степан Рудницький (Stepan Rudnytskyi) заявляє, що "широка лісова зона <...> розділяла східнослов"янські племена на півдні від таких племен на півночі та заході ... центруючи те, чому московська нація пізніше дала ім"я Залісся" [8]. Багато українських істориків, таких як Дмитро Дорошенко, з наведеної вище причини, не вважають росіян своїми предками, а появу російської нації пов"язують з Андрієм Боголюбським та його зв"зками з Києвом в 12-му віці [9]. "Україна-Русь" була відносно об"єднаною до того часу, однак це була українська держава. "Відмінності" були не в самій Русі, а поміж українцями [Руссю] та росіянами, котрі розвилися за межами Русі. (Дехто навіть стверджує, що Новгород на півночі, на відміну від Владимира на північному сході, був культурно ближчий до Києва, доки Москва не захопила його в 1478 р.; стверджується навіть, що Новгород заснував Київ, а не навпаки [10], хоча як це пов"язано з ідеєю відмінної південної етнічності та географії тяжко уявити).
1.V.A. Potul'nytskyi, Istoriia ukrainskoi politologii (Kiev: Lybid', 1992), p. 125.
|
|
