|
|
|
||
|
До вузлового каталогу
|
Сьогодні
Попередній розділ 1.4. Падіння Русі. Монголи захопили Києв в 1240 р. Незважаючи на те, що ця подія вважається формальним приводом закінчення існування Русі, це - не так. Князь Данило Галицький (1237-1264) пробував відбудувати Русь з заходу. Якби він був успішніший в своїх спробах створити зв"язки між Києвом та Галичем та якби Польша, Угорщина та Сербія об"дналися для обіцяної підтримки проти монголів, тоді наступник Русі виглядав би більш схожим на сучасну Україну, ніж на Росію. Альтернативно, зародкова українська та російська політики могли б розвиватися паралельно, одна на півдні під Данилом , інша на сході - в Новгороді-Пскові чи Володимирі-Суздалі - під Олександром Невським (1253-1263). Навіть на півночі існувало протистояння поміж впливовими силами. Новгородська меркантильна демократія могла перемогти московський абсолютизм в 15-му віці, а не навпаки. Північ та південь могли б співробітничати (як це трапилось в 1250-х з невеликим союзом проти монголів між Данилом та братом Олександра Невського - Андрієм), чи продовжували б віддалятись.
Теорія зміни політичних центрів (згідно якої Москва через Володимир
вважається прямим та єдиним нащадком Києва), яка так полюбилася
російськими істориками, звичайно не виключно єдина можливість.
Інші можливості не були реалізовані скоріше завдяки стану речей, а не тому, що так мало бути. Для українських "західників", таких як історик Stefan Tomashivskyii (1875-1930) Галицько-Волинське князівство було першою "національною українською державою" [1]. Тоді як Русь була багатонаціональним агломератом схожим на франузську імперію на заході, школа Томашівського стверджує про етнічно відмінне Галицько-Волинське князівство яке швидко віддалялося від Володимиро-Суздальського князівства на півночі. Галичина, стверджує Томашівський, була однозначно сферою європейського культурного впливу. За Романа (1199-1205) Данила та Лева I (1264-1301) Галичина-Волинь взяємодіяла на рівних з сусідами Польшею та Угорщиною в спільному захисті Європи проти монголів та соціально структуру і концепцію, яка була більш феодальною, ніж спадкова система Русі. Латинська культура об"єднала галицький суд та економіку з Прибалтикою та дунайським гирлом міцніше ніж з волзько-ладозькою системами, де Владимир заснував торгівлю (колись спільна дніпровська система - дорога "від варягів до греків" - перебувала в глибокому занепаді.) Школа Томашівіського стверджує також, що Галицько-Волинське князівство було більш "європейським" географічно та економічно. З цієї причини воно вважалось винятком з аграрно-культурного детермінізму пропагованого Richard Pipes та ін., де стверджується, що непродуктивна територія Російського права не підтримує зростаючу, основану в містах культуру, та за відсутністі міського громадського суспільства переходить в колективне соціальне життям та авторитарну державну силу як єдиний засіб для підтримання порядку [2]. Московська Росія була нездатною заспокоїтись та управляти власними, недостатними ресурсами, а залишилася агресивною силою яка посягала на сусідські території. Галичина та Волинь, разом з київсьмим центром, підтримували захищені лісом поселення, де міста та громадська культура могли розвиватися. Така ідея стала важливим фактором для утриманні заідної України в центрі українського національного міфу (степова зона південно-східної України ще була безлюдною). В той час коли Володимир та Москва силялися перед Золотою Ордою та переймали її авторитаризм, Київ та Галичина розвивали більш "європейську" політичну культуру [3]. Українці з гордістю вказують на Київ, а не на Москву, який зберігав самоуправління згідно магдебургського права до 1835 р. Данило висував ідею про більш формальний зв"зок з католицьким заходом як засобом протистояння Золотій Орді. Українські історики заявляють, що його представники отримали папську корону в 1253 р., а його переговори з папою Innocent IV привели до "зміни релігії" та "союзу" з Римом в 1246-1247 рр. Попередник Данила - Роман - розглядав схожу пропозицію в 1204 р. [4] Данило вважався "королем Русі", посилюючи галицьке потенціальне верховнво над Владимиром на півночі. Суттєво, що така заява була закріплена в місцевій історичній міфології, з основною галицьською хронікою Hypatian Codex, яка формулювала ідею про Галич, а не Володимир як дійсний нащадок Києва. Інші українці, включаючи Михайла Грушевського, розглядають Галицько-Волинський досвід як перехідний. Без Києва, вони не могли сприйняти Галичину, як дійсно українську державу [5]. Після того як Польша окупувала Галичину в 1349 р., всі зв"язки з Руссю були порушено. Далі на схід, елементи руської державності збереглися в Великому Князівстві Литовському, Русі та Samogitia (Grand Dutch of Lithuania, Rus, and Samogitia) яке було засноване в 14-му столітті (в західній історичній літературі його часто називають помилково Kingdom of Lithuania), та навіть в молдавських землях. Київ, однак, залишився Києвом. Українські історики відкидають російський постулат про втрату ним статусу столиці після 1240 р. Література
1. Stefan Tomashivskyi, Ukrais'ka istoriia. Starynni i seredni viky (l'viv: Vchora i nyni, 1919), vol.1 book 4, pp. 85-112, at p. 89. See also his Halychyna: politychno-istorychnyi narys z pryvodu svitovoi viiny (2nd ern; L'viv: Politychna Biblioteka, 1915).
|
|
