Попередній розділ
Наступний розділ

Примітки

Чому "неочікувана нація"? Виникнення незалежної Української держави в 1991 р. стало великим сюрпризом для канцлерів, університетів та залів засідань на Заході - сюрпризом до якого багато хто не може досі пристосуватись. Існують також причини згідно яких Україна розглядалася не як кандидат до нової нації, з визначеними рамками етнічних, лінгвистичних, релігійних та регіональних відмінностей. Неочікувана нація, однак залишається нацією - не більше та не менше. Точнісінько так, як ми виростали, звикаючи до ідеї незалежної Бельгії, країн названих Турччиною, Кувейтом та Словакією, та як могли б звикнути до незалежної конфедерації Курдистану, так ми звикнемо до України.

Нова Україна може бути суспільством різноманітних інтересів, однак спроба будувати спільність з такої різноманітності - нормальний процес. Такий процесс часто називають створенням нації [nation-building], я, однак, старався уникнути такого словосполучення та, також, допущення того, що названий процес має якесь визначене закінчення. Події, які відбуваються, здаються непоганими на даний момент, за винятком економіки, однак ніхто не повинен давати їм оцінку.

Націоналісти бачать їхню націю як дану, як історичнну одиницю починаючи з давніх часів. Їхня історія пишеться як історія поразок та перемог. Насправді - нації формуються згідно становища та шансів. Українцям подобається говорити про "національну ідею". Абсолютно точно сказано - про ідею. Концепція "нації" дійсно належить до сфер політичної та культурної уяви.

Методом даної книги є аналіз шляхом деконструкції (deconstructivist). Нації - культурні конструкції і я спробував презентувати Україну як продукт численних уяв, українських та інших. Для більш точного показу політичних та соціальних змін я включив розділи з літератури та мистецтва, а також розділ про геополітику. Я спробува деконструювати деякі міфи про Україну та її минуле - декорації українських націоналістів та спроби російських та інших націоналістів применшити чи повністю відкинути Україну. Така позиція не повинна розглядатися як спроба підриву "української ідеї", а виключно як спроба її заснування на більш твердому грунті. Українці можуть стати нацією перед нашими очима, однак це не значить, що вони завжди були українцями, чи що вони завжди прагнули стати такими. Часто населення утворення яке стало називатись Україною, розглядалося як бунтівні селяни, послідовнки якоїсь певної віри [релігії], ліві активісти чи якось по-іншму. Часто воно [населення] розглядало себе в термінах місцевого визначення; часто воно бачило себе як частину інших спільнот, деякі з ни досі існують, деякі - давно зникли.

Питання чому виникли українці може розглядатися різними шляхами, тому книга використовує велику кількість контрафактів. Історія могла б бути зовсім не такою якою ми її знаємо, якби Росія захопила в 1772 чи в 1815 рр. те що сьогодні стало нацоналістичною опорою - Західну Україну. Сучасна Україна могла б тоді бути більш схожою на сучасну Білорусь, з набагато слабкішим відчуттям національної свідомості. Навпаки, якби в 1240 р. Київ не був захоплений монголами, то він міг би стати суперником держави на півночі, яка стала спершу Московією [Muskovy] а потім Росією. Дана книга намагається вказати на факт, що історія завжди має різні варіанти розвитку.

Де необхідно, книга намагається бути реконструктивною. Важливі аспекти минулого переглядаються та мають бути вписаними в загальну картину. Більш всього, це стосується українського досвіду існування з імперіями, який був важливим фактором українського життя щонайменше з 16-го віку. Багато українців було громадянами польської співдружності, Габсбургської імперії, імперії Романових та радянської імперії. Такий досвід не має бути відкиненим занадто деконструктивістським підходом до історії тих забутих світів. Не має бути й відкидання таких фактів з української історії. <...>

Період з 1991р. є практично першим періодом соборної держави. Держава, однак, досі слабка, а дійсне відчуття державності ще слабше. Читач, я надіюсь, пробачить мені історичну коцентрацію на останньому імперському українському зв"язку, спершу царській, потім - радянській Росії. Зв"язки з Польшею домінували в ранніх історичних періодах, однак вони не такі важливі сьогодні. Радянсьий період продовжує впливати на українське самоусвідомлення, політику, економіку та навіть релігію. Більш ніж шотландці та Англія, словаки та чехи, росіяни та українці на протязі довгого часу були друзями та суперниками. Я не вибачаюсь щодо фокусу на цьому зв"зку, однак, як буде показано далі, існують дійсно великі відмінності між двома націями.

Книга старається змінити стереотипи щодо українського місця в світі. Як і Балкани [1], Україна не "інша" чи " не Європейська", як багато хто розглядав її раніше; так само вона і не "Європейська", як українські націоналісти бажали б її показати. Україна завжди була на перехресті культурних впливів - часом ключовою частиною Європи, яка мала постійно відшукувати себе саму, часом - нічим. Сучасна українська відносно про-Європейська зарубіжна політика є продуктом як впливу Євросоюзу та НАТО, так і історичних традицій. Інші можливості, включаючи відновлення зв"язків з Росією, досі цілком можливі.

Нічого, в сказаному вище, не робить Україну унікальною. Як підмітив Ernest Renan, історія, це - про забування, так само як і про пам"ятання: "викладання історії невірно є частиною того, що називають бути нацією" [2]. Найкращий з українських молодих істориків Yaroslav Hrytsyak вважає, що українська історія - така ж нормальна як і історія будь-якої іншої нації [3]. Взагалі так, однак нормальність вимагає готовності до меншого прикрашення минулого.

Одне застереження. Книга такого обсягу не може бути ПОВНОЮ [виділено автором, прим. перекладача] історією України, одночасно давньої та сучасної.
Технічні аспекти. Згідно того, про що я говорив раніше, я користуюсь категоріями та написанням, які були характерними в минулому більш ніж теперішніми. Так Lviv, Lvov, Lwow, Lemberg знане [в різних мовах] написання міста Львів. У випадках, коли відомо два чи три варіанти написання, я використовую сучасне українське правописання. Іноді до одног й того ж місця чи особи я звертаюсь по-різному. Так, наприклад руський князь 10-го століття Volodymyr (українська версія) є одночасно Vladimir (російська версія). Однак Volodymyr, відповідно до української традиції - засновник України-Руси, та Vladimir, згідно російської історії - засновник Росії, є різними людьми. Я намагався уникнути прикметника "українське" чи використання назви "Україна" (та, відповідно, "російський" та "Росія") до 17-го, 18-го століть, коли виникнення сучасних національних усвідомлень зробило їхнє вживання допустимим. Часом, це - граматично неможливо. Також тяжко уникнути вказаної ситуації в ранніх історичних періодах з сучасними назвам.
[...]

Примітки.

1. Марія Тодорова, Уявляючи Балкани (Maria Todorova, Imagine the Balkans, Oxford and New York: Oxford University Press, 1997).
2. Ернест Ренан, Що таке нація (Ernest Renan, Qu'est-ce qu'une nation?, Paris: Calman-Levy, 1882), стор. 8.
3. Ярослав Грицак, Нарис історії України: формування модерної української нації XIX-XX століття (Yaroslav Hrytsak, Naris istorii Ukrainy: formuvannia modernoi ukrains'koi natsii XIX-XX stolittia, Kiev: Heneza, 1996), стор.3.

Деконструкція (deconstruction) - поняття з теорії літератури. Це метод розроблений французським філософом Жаком Дерріда (Jacques Derrida) в контексті ростструктуралізму. Утворення слова деструкція (destruction: руйнування, знищення; причина загибелі) пов"зують з деструктивним аналізом німецького філософа Мартіна Хайдеґґера (Martin Heideger). Філософською базою деконструкції є запитування та стратегічне руйнування встановлених концепцій. В літературному (та інших) критицизмах, аналіз текстів основується на надзвичайному скептицизмі постійності значень в мові: деконструктивний критик не розглядає центральну інтерпретацію, а дозволяє думці погратися з передбаченнями та поміжтекстовими зв"зками.

Деконструкція мала великий вплив в США.

Для більш точного розуміння теорії бажано ознайомитись з такими поняттями:
Граматологія (Gramatology)
Лоґоцентризм (Logocentrism)
Фоноцентризм (Phonocentrism)
Панцепт (Puncept)

Повернутися на початок сторінки