Занепадаюча мова часто має лише сільську базу, та не поширюється в містах. Це може бути пов"язаним з еміграцією та іншими формами переміщення населення. Така мова асоціюється з старими, неосвідченими сільськими особами та відсутня серед прогресивних та сучасних. Чоловіки та жінки можуть використовувати занепадаючу мову по-різному: не дивно бачити, що жінки використовують таку мову не так часто, ніж чоловіки, та не так часто виступають за її збереження. Такий феномен - не універсальний та може бути пов"язаним з можливостями, які можуть набути молоді люди в різних суспільствах.

Суспільство яке зазнає мовного занепаду часто має схожі проблеми в інших сферах: соціальній, політичній та економічній. Таке суспільство не здатне зосередитись виключно на мовній проблемі; часто інші проблеми здаються більш нагальними, щонайменше для більшості. Культурна активність здається більш здатною для виживання, ніж мовна. Знову ж, мовою численних культурних заходів може стати домінуюча мова; навіть фольклорні фестивалі можуть організовуватись та проводитись іноземними мовами. Мовні традиції буде втрачено, а літературу та писемність буде занедбано.

Може існувати недовготривале збільшення "вторинних двомовних" - тих, хто свідомо намагається зберегти чи відродити мову. Мовні та культурні антрепенери пробують створити публічну підтримку для змін які вони вважають необхідними для набуття мовою колишньої величі. Незважаючи на це, існує лише незначна підтримка такої точки зору в самій ураженій групі, а більшість зостається байдужою. В такій діяльності різноманітні засоби масової інформації можуть займати нестійку позицію.

Існують, нарешті, чіткі лінгвістичні сигнали які свідчать про серйозні проблеми. Мовою користуються "грубо"; особи які її використовують знають, що вони невірно розуміють мову та не впевнені у власних можливостях, бо не мають чуття правильності та неправильності у використанні мови. Така лінгвістична непевність серед користувачів є сильним показником занепаду мови. Може бути помітним широке запозичення з домінуючої мови в різноманітні частини мови - фонологію, морфологію, словник та синтакс. В кінцевому занепаді може ненадовго залишитись лише спрощена форма мови (pidginized); ті, хто використовує мову здатні пригадати лише декілька слів чи речень тут чи там без відчуття того чи такі вислови є відповідними.

Мова, врешті, може вути втраченою, однак така втрата не свідчить однозначно про втрату особистості групою, яка використовувала мову, хоча така втрата пізніше часто наступає. Безперечно, ірландці втратили їхню мову, проте ніхто не наважиться стверджувати, що ірландський народ втратив відчуття ірландськості. Уельс теж втрачає власну мову, однак уельсці помітно відрізняються від англійців. Баски, більшість яких давно не говорить мовою басків, однозначно не іспанці, на шкоду іспанській державі. Євреї залишаються євреями незалежно від мови якою вони користуються. Таким чином особистість не втрачається безсумнівно при втраті мови, однак багато людей вірять, що якась частина їньої особистості зникне в таких обставинах. Така віра пояснує чому можливо часом організувати певних осіб на протистояння мові яка з-за тих чи інших причин набуває домінуючого становища над мовою, якою такі особи користуються, так, що вони могли б зберегти мовний аспект їхньої спадщини.

Примітки:

1. Едвардс, Мова, суспільство та особистість (Edwards, J., Language, Society and Identity), Oxford: Basil Blackwell, 1985.

Переклад з книги Роналда Вардгауфа, Мови в суперництві (Ronald Wardhaugh, Languages in Competition), 1987;
ISBN 0-631-157744-1
ISBN 0-631-157745-1-X (pbk)